Склад: 1 капсула містить 80 мг або 125 мг апрепітанту;
допоміжні речовини: сахароза, целюлоза мікрокристалічна, гідроксипропіл целюлоза, натрію лаурилсульфат.
Оболонка капсули – желатин, титану діоксид.
Оболонка капсули по 125 мг містить також червоний оксид заліза та жовтий оксид заліза.
Форма випуску. Капсули.
Фармакотерапевтична група. Проти блювотні та перешкоджаючі нудоті засоби.
Код АТС А 04А.
Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка
Апрепітант є селективним антагоністом рецепторів нейрокініну (NK1) з високим ступенем спорідненості з речовиною Р людини (речовина Р-нейропептид із сімейства тахікінінів). Додаткові скринінгові дослідження показали, що апрепітант був принаймні у 3000 разів селективні ший відносно рецепторів NK1, ніж відносно іншого ферменту, переносника, йонного каналу і локалізації рецепторів, включаючи допамінові і серотонін ові рецептори, які є об’єктами для проведення CINV-терапії.
Антагоністи NK1-рецепторів унаслідок дії на центральну нервову систему гальмують блювотний рефлекс, спричинений цито токсичними хіміотерапевтичними препаратами, такими як цисплатин. У до клінічних дослідженнях і дослідженнях Томографії Позитронної емісії (PET) людини із застосуванням апрепітанту було показано, що він проникає в мозок і зв’язується з NK1-рецепторами мозку. Дія апрепітанту на центральну нервову систему досить тривала, він пригнічує гостру і уповільнену фазу блювотного рефлексу, спричиненого цисплатином, і збільшує проти блювотну активність антагоніста 5НТ3-рецепторів ондансетрону і кортикостероїду дексаметазону.
Фармакокінетика
Абсорбція
Середня абсолютна біодоступність апрепітанту після застосування внутрішньо становить майже 60-65%, а час досягнення максимальної концентрації (Сmax) препарату в плазмі крові становить приблизно 4 години (Тmax). Пероральне застосування капсули під час стандартного сніданку не має клінічно значущого впливу на біодоступність апрепітанту.
Фармакокінетичні параметри апрепітанту не мають лінійної залежності від клінічного діапазону доз. У здорових молодих людей підвищення було на 26% більше, ніж доза пропорційна разовим дозам від 80 мг до 125 мг, які призначалися на повний шлунок.
Після перорального застосування Еменду® в разовій дозі 125 мг у 1-й день і 80 мг один раз на добу на 2-й і 3-й день AUC0-24 становила близько 19,5 мкг• год/мл і 20,1 мкг• год/мл у 1-й і 3-й день відповідно. Сmax 1,5 мкг/мл і 1,4 мкг/мл досягалася приблизно через 4 години (Тmax) у 1-й і на 3-й день відповідно.
Розподіл
Апрепітант більш ніж на 95% зв’язується з білками плазми. Середня геометрична величина уявного об’єму розподілу при стаціонарному стані (Vdss) у людини становить майже 66 л.
Апрепітант проникає крізь плаценту у щурів і крізь гематоенцефалічний бар’єр у щурів і тхорів. Дослідження РЕТ у людей показують, що апрепітант проникає крізь гематоенцефалічний бар’єр.
Метаболізм
Основна частина апрепітанту піддається метаболізму. У здорових молодих осіб апрепітант відповідає майже за 24% радіо активності в плазмі протягом 72 годин після прийому разової пероральної дози 300 мг [14С]-апрепітанту, що вказує на наявність метаболітів у плазмі. Сім метаболітів апрепітанту, які є слабоактивними, ідентифіковані в плазмі людини. Метаболізм апрепітанту відбувається насамперед шляхом окислення в тетрагідрооксаліновому кільці і його бокових ланцюгах. Дослідження in vitro із застосуванням мікросом печінки людини показали, що апрепітант метаболізується перш за все системою CYP3A4, незначною мірою – системою CYP1A2 і CYP2С 19 і не метаболізується системами CYP2D6, CYP2С 9 і CYP2Е 1.
Елімінація
Апрепітант виводиться перш за все шляхом метаболізму; апрепітант не виводиться через нирки. Після прийому разової пероральної дози 300 мг [14С]-апрепітанту здоровими особами, 5% радіо активності виявляється в сечі і 86% – у фекаліях.
Кліренс апрепітанту із плазми варіює приблизно від 60 до 84 мл/хв. Кінцевий період напів виведення триває приблизно від 9 до 13 годин.
Печінкова недостатність
Еменд® добре переносився пацієнтами з м’якою і помірною печінковою недостатністю. Після застосування Еменду® в разовій дозі 125 мг у 1-й день і 80 мг один раз на добу в 2-й і 3-й день у пацієнтів з м’якою печінковою недостатністю AUС0-24ч – апрепітанту була на 11% менша у 1-й день і на 36% менша на 3-й день у порівнянні з такою у здорових суб’єктів, які приймали препарат за такою ж схемою. У пацієнтів з помірною печінковою недостатністю (7-9 балів за шкалою Child-Pugh) AUС0-24ч – апрепітанту була на 10% більша у 1-й день і на 18% більша на 3-й день, у порівнянні з такою у здорових суб’єктів, які приймали препарат за такою ж схемою. Ці відмінності в AUС0-24ч не вважалися клінічно значущими, тому немає необхідності змінювати режим дозування Еменду® для пацієнтів з м’якою і помірною печінковою недостатністю.
Клінічні і фармакокінетичні дані щодо пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю (>9 балів за шкалою Child-Pugh) відсутні.
Ниркова недостатність
Разова доза Еменду® 240 мг призначалася пацієнтам з тяжкою нирковою недостатністю (CrCl < 30 мл/хв) і пацієнтам з нирковим захворюванням останньої стадії (ESRD), які потребують гемодіалізу.
У пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю AUС0-∞ загальної кількості апрепітанту (не зв’язаного і зв’язаного з білками) зменшувалася на 21%, а Сmax зменшувалася на 32%, відносно здорових суб’єктів. У пацієнтів з нирковим захворюванням останньої стадії (ESRD), які перебувають на гемодіалізі, AUС0-∞ загальної кількості апрепітанту зменшувалася на 42%, а Сmax – на 32%. Через незначне зв’язування апрепітанту з білками плазми у пацієнтів із захворюванням нирок AUС фармакологічно активного незв’язаного препарату не зазнавала значного впливу у пацієнтів з нирковою недостатністю у порівнянні з такою у здорових суб’єктів. Гемодіаліз, який проводився через 4 або 48 годин після прийому дози, значною мірою не впливав на фармакокінетику апрепітанту; менше 0,2% дози було виявлено в діалізаті.
Немає необхідності змінювати режим дозування Еменду® для пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю та пацієнтів з нирковим захворюванням останньої стадії (ESRD), які перебувають на гемодіалізі.
Відпускається за рецептом.
