CКЛАД
1 капсула містить ітраконазолу 100 мг;
допоміжні речовини: сахароза, гіпромелоза та макрогол 20 000;
оболонка капсули: титану діоксид (Е 171), індигокармін (Е 132), еритрозин (Е 127), желатин.
ЛІКАРСЬКА ФОРМА
Капсули.
ОСНОВНІ ФІЗИКО-ХІМІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ: тверді желатинові капсули, що складаються з прозорого корпусу рожевого кольору і непрозорої синьої кришечки. Вміст капсул – гранули кремового або майже білого кольору.
ФАРМАКОЛОГІЧНА ГРУПА
Протигрибкові препарати для системного застосування. Похідні тріазолу. Ітраконазол.
Фармакодинаміка.
Ітраконазол – похідна тріазолу, що має широкий спектр дії. Дослідження in vitro показали, що ітраконазол пригнічує синтез ергостеролу у клітинах грибків. Ергостерол є важливим компонентом клітинної мембрани грибка, пригнічення його синтезу забезпечує протигрибковий ефект.
Стосовно ітраконазолу граничні значення були встановлені лише дляCandida spp. У разі поверхневих мікотичних інфекцій (CLSI M27-A2, граничні значення не були встановлені за методологією EUCAST). Граничні значення CLSI: чутливі ≤0,125; чутливі дозо-залежні
0,25-0,5 та резистентні ≥1 мкг/мл. Граничні значення не були встановлені для міцеліальних грибів.
Дослідженняin vitro показали, що ітраконазол пригнічує ріст широкого спектра грибків, патогенних для людини у концентраціях зазвичай ≤1 мкг/мл. Це, зокрема: дерматофіти (Trichophyton spp., Microsporum spp.,Epidermophyton floccosum); дріжджі (Candida spp., включаючиC. albicans,C . tropicalis , C . parapsilosis таC. krusei , Cryptococcus neoformans,Malassezia spp ., Trichosporon spp ., Geotrichum spp .), Aspergillus spp.;Histoplasma spp., включаючиH . capsulatum;Paracoccidioides brasiliensis;Sporothrix schenckii;Fonsecaea spp.;Cladosporium spp.;Blastomyces dermatitidis; Coccidiodes immitis; Pseudallescheria boydii; Penicillium marneffei та інші різновиди дріжджів та грибків.
Candida krusei , Candida glabrata таCandida tropicalis загалом є найменш чутливими видамиCandida, а деякі ізоляти демонструють резистентність до ітраконазолуin vitro
Головними типами грибків, які не пригнічуються ітраконазолом, є зигоміцети (Rhizopus spp ., Rhizomucor spp ., Mucor spp . таAbsidia spp .),Fusarium spp ., Scedosporium proliferansтаScopulariopsis spp .
Резистентність до азолів розвивається повільно та зазвичай є результатом кількох генетичних мутацій. Описані механізми включають надмірну експресію ERG11, який кодує
14α-деметилазу (фермент-мішень), точкові мутації у ERG11, що призводять до зниження афінності 14α-деметилази до ітраконазолу та/або надмірної експресії переносника, що в результаті підвищує відтік ітраконазолу з грибкових клітин (а саме видалення ітраконазолу з його мішені). Перехресна резистентність серед лікарських засобів представників класу азолів спостерігалася у межах різновидуCandida, однак резистентність до одного з представників класу не обов’язково означає наявність резистентності до інших азолів. Повідомлялося про резистентні до ітраконазолу штамиAspergillus fumigatus
Фармакокінетика.
Загальні фармакокінетичні характеристики.
Пікова концентрація у плазмі крові після перорального застосування ітраконазолу досягається у межах від 2 до 5 годин. Внаслідок нелінійної фармакокінетики ітраконазол кумулюється у плазмі крові після багаторазового застосування. Стан рівноважних концентрацій, як правило, досягається впродовж 15 днів зі значеннями Сmax 0,5 мкг/мл, 1,1 мкг/мл та 2,0 мкг/мл після застосування 100 мг 1 раз на добу, 200 мг 1 раз на добу та 200 мг 2 рази на добу відповідно. Кінцевий період напіввиведення ітраконазолу варіює від 16 до 28 годин після однократної дози та збільшується до 34-42 годин після застосування декількох доз. Після припинення лікування концентрація ітраконазолу знижується до рівня, який майже не виявляється у плазмі крові, впродовж 7-14 днів, залежно від дози та тривалості лікування. Середній плазмовий кліренс ітраконазолу після внутрішньовенного застосування становить 278мл/хв. Завдяки насичуваному печінковому метаболізму при вищих дозах кліренс ітраконазолу знижується.
Відпускається за рецептом.
