Галоперидол деканоат (Декалдол) розчин для ін’єкцій 50 мг/мл в ампулах по 1 мл 5 шт

Склад
Галоперидол – 50 мг/мл

Фармакологічні властивості
фармакодинаміка. Механізм дії. Галоперидолу деканоат − це складний ефір галоперидолу і деканової кислоти, антипсихотичний препарат пролонгованої дії, що належить до похідних бутирофенону. Після в/м ін’єкції галоперидолу деканоат поступово вивільняється з м’язової тканини і повільно гідролізується, перетворючись у вільний галоперидол, який потрапляє у системний кровообіг.
Галоперидол є потужним центральним антагоністом рецепторів дофаміну 2-го типу, в рекомендованих дозах має низьку α1-антиадренергічну активність і не чинить антигістамінової чи холіноблокувальної дії.
Фармакодинамічні ефекти. Галоперидол пригнічує марення і галюцинації в результаті блокади дофамінергічних сигнальних шляхів в мезолімбічних структурах. Центральна антидофамінергічна дія виявляється в базальних гангліях (нігростріарні вузли). Галоперидол ефективно усуває психомоторне збудження, чим пояснюється його сприятлива дія при маніях та інших синдромах, що супроводжуються збудженням.
Вплив на базальні ганглії, ймовірно, лежить в основі небажаних екстрапірамідних порушень руху (дистонія, акатизія, паркінсонізм).
Антидофамінергічна дія галоперидолу на лактотрофні клітини передньої частки гіпофіза зумовлює гіперпролактинемію, яка виникає внаслідок усунення тонічного інгібування секреції пролактину, опосередкованого дофаміном.
Клінічні дослідження. Повідомлялося, що у клінічних дослідженнях пацієнти отримували лікування пероральним галоперидолом перед переходом на галоперидолу деканоат. Іноді пацієнти попередньо отримували інший пероральний антипсихотичний лікарський засіб.
Фармакокінетика. Абсорбція. Після в/м ін’єкції галоперидолу деканоату відбувається повільне і постійне вивільнення вільного галоперидолу з депо. Концентрація галоперидолу в плазмі крові підвищується поступово, досягаючи максимуму, як правило, через 3−9 днів після ін’єкції. При регулярному щомісячному введенні стадія насичення у плазмі крові досягається через 2−4 міс.
Розподіл. Зв’язування з білками плазми крові у дорослих пацієнтів в середньому становить близько 88–92%. Ступінь зв’язування з білками плазми крові характеризується високою міжсуб’єктною змінністю. Галоперидол швидко розподіляється у різних тканинах і органах, про що свідчить великий об’єм розподілу (середнє значення 8–21 л/кг після в/в ведення). Галоперидол легко проникає через ГЕБ. Він також проникає через плаценту та виділяється в грудне молоко.
Біотранформація. Галоперидол піддається активному метаболізму в печінці. Основними шляхами метаболізму галоперидолу в організмі людини є глюкуронідація, відновлення до кетонів, окиснювальне N-деалкілювання та утворення метаболітів піридинію. Вважається, що метаболіти галоперидолу істотно не впливають на його діяльність, однак близько 23% препарату біотрансформується шляхом відновлення, і зворотний перехід відновленого метаболіту галоперидолу в галоперидол повністю виключити не можна. В метаболізмі галоперидолу беруть участь ізоферменти цитохрому Р450 CYP 3A4 та CYP 2D6. Інгібування чи індукція ізоферменту CYP 3A4 або інгібування ізоферменту CYP 2D6 може впливати на метаболізм галоперидолу. Зниження активності ізоферменту CYP 2D6 може призвести до підвищення концентрації галоперидолу.
Виведення. Кінцевий Т½ галоперидолу після в/м введення галоперидолу деканоату становить в середньому 3 тиж. Це більше, ніж при застосуванні інших лікарських форм, де Т½ галоперидолу становить в середньому 24 год після перорального застосування та 21 год після в/м введення.
Ниркова недостатність. Вплив ниркової недостатності на фармакокінетику галоперидолу не вивчався. Близько третини дози галоперидолу виводиться із сечею, переважно у вигляді метаболітів. Менше 3% дози виділяється із сечею у незміненому вигляді.
Метаболіти галоперидолу істотно не впливають на активність галоперидолу, хоча неможливо повністю виключити зворотне перетворення відновленого метаболіту галоперидолу в галоперидол. Незважаючи на те що порушення функції нирок не повинно впливати на виведення галоперидолу клінічно значущою мірою, рекомендується дотримуватися обережності при лікуванні пацієнтів з порушенням функції нирок, і особливо у випадках вираженої ниркової недостатності, у зв’язку з тривалим Т½ галоперидолу та його відновленого метаболіту і можливістю накопичення (див. ЗАСТОСУВАННЯ).
Через великий об’єм розподілу галоперидолу та його зв’язування з білками плазми крові за допомогою діалізу можна видалити вкрай незначну кількість препарату.
Печінкова недостатність. Вплив печінкової недостатності на фармакокінетику галоперидолу не вивчався. Однак порушення функції печінки може мати суттєвий вплив на фармакокінетику галоперидолу, тому що він активно метаболізується в печінці. Для пацієнтів із порушеннями функції печінки рекомендується коригувати дозу та вживати заходів безпеки.
Взаємозв’язок фармакокінетики і фармакодинаміки. Терапевтичні концентрації. Згідно з опублікованими даними численних клінічних досліджень терапевтичний ефект у більшості пацієнтів з гострою або хронічною формою шизофренії досягається при концентрації препарату в плазмі крові 1–10 нг/мл. Деяким пацієнтам можуть потребуватися більш високі концентрації препарату через високу міжсуб’єктивну змінність фармакокінетичних показників галоперидолу.
У пацієнтів із першим нападом шизофренії, які отримували галоперидол в лікарських формах короткої дії, терапевтична відповідь може бути досягнута при концентраціях як мінімум 0,6–3,2 нг/мл. Зв’язування на 60−80% D2-рецепторів найкраще забезпечує досягнення терапевтичної відповіді при мінімальних екстрапірамідних симптомах. У середньому концентрацію галоперидолу в цьому діапазоні можна отримати застосовуючи дози 1–4 мг/добу.
Через високу міжсуб’єктну варіабельність фармакокінетичних показників галоперидолу і залежність ефекту від концентрації рекомендується підбирати індивідуальну дозу галоперидолу деканоату, виходячи з реакції пацієнта на лікування. Необхідно враховувати час після зміни дози для досягнення нової стабільної концентрації галоперидолу у плазмі крові та додатковий час для прояву терапевтичної відповіді. В окремих випадках може бути доцільним вимірювання концентрації галоперидолу в крові.
Серцево-судинні ефекти. Ризик подовження інтервалу Q–Tc зростає з підвищенням дози і концентрації галоперидолу в плазмі крові.
Екстрапірамідна симптоматика. Екстрапірамідні симптоми можуть розвинутися при застосуванні препарату в терапевтичному діапазоні доз, хоча їх частота, як правило, зростає при застосуванні в дозах, що перевищують терапевтичні.

Показання Галоперидол Деканоат
підтримувальна терапія шизофренії і шизоафективних розладів у дорослих пацієнтів, стан яких стабілізувався на фоні перорального застосування галоперидолу.

Застосування Галоперидол Деканоат
початок лікування та титрування дози слід проводити під пильним медичним наглядом.
Дозування. Індивідуальна доза буде залежати як від тяжкості симптомів, так і від поточної дози перорального галоперидолу. Завжди слід застосовувати найнижчу ефективну дозу.
Початкову дозу галоперидолу деканоату встановлюють, виходячи з кратного підвищення пероральної добової дози галоперидолу; особливих рекомендацій щодо переходу з інших антипсихотичних препаратів не розроблено (див. ФАРМАКОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ).
Дорослі (від 18 років)

Перехід з перорального галоперидолу
• Рекомендується вводити галоперидол деканоат в 10−15-кратній добовій дозі перорального галоперидолу.
• Доза галоперидолу деканоату для більшості пацієнтів становитиме 25–150 мг
Продовження лікування
• Рекомендується підвищувати дозу галоперидолу деканоату на 50 мг 1 раз на 4 тиж (залежно від індивідуальної реакції пацієнта) до досягнення оптимального терапевтичного ефекту.
• Найбільш ефективна доза, як правило, коливається в діапазоні 50–200 мг.
• При необхідності введення доз вище 200 мг 1 раз на 4 тиж рекомендується оцінити індивідуальне співвідношення користі і ризику.
• Не можна перевищувати максимальну дозу 300 мг 1 раз на 4 тиж, оскільки проблеми безпеки переважують клінічну користь лікування
Інтервал дозування
• Зазвичай інтервал між ін’єкціями становить 4 тиж.
• Може потребуватися корекція інтервалу дозування (залежно від індивідуальної реакції пацієнта)
Додаткове застосування галоперидолу в іншій лікарській формі
• Додаткове лікування галоперидолом в іншій лікарській формі може потребуватися під час переходу на лікування Галоперидолом деканоатом, при підборі дозування або загостренні епізодів психотичних симптомів (залежно від індивідуальної реакції пацієнта).
• Сумарна загальна доза галоперидолу в двох лікарських формах не повинна перевищувати відповідну максимальну дозу перорального галоперидолу 20 мг/добу

Спосіб застосування. Препарат призначений тільки для в/м введення. Забороняється вводити в/в.
Галоперидол деканоат застосовують у вигляді одноразової в/м ін’єкції глибоко у сідничний м’яз. Рекомендується чергувати сідничні м’язи. Небажано вводити препарат у дозі, об’єм якої перевищує 3 мл, щоб уникнути неприємного відчуття розпирання у місці ін’єкції.

Протипоказання
– підвищена чутливість до активної речовини або будь-якої допоміжної речовини препарату;
– коматозний стан;
– пригнічення діяльності ЦНС;
– хвороба Паркінсона;
– деменція з тільцями Леві;
– прогресуючий супрануклеарний параліч;
– подовжений інтервал Q–Tс або вроджений синдром подовження інтервалу Q–T;
– недавно перенесений гострий інфаркт міокарда;
– некомпенсована серцева недостатність;
– шлуночкова аритмія в анамнезі або шлуночкова тахікардія типу пірует;
– некоригована гіпокаліємія;
– одночасне лікування лікарськими засобами, які подовжують інтервал Q–T.

Побічна дія
за результатами зведених даних з безпеки, отриманих у клінічних дослідженнях, найбільш часто реєстрували такі небажані явища: екстрапірамідні розлади (14%), тремор (8%), паркінсонізм (7%), ригідність м’язів (6%) і сонливість (5%).
У табл. 3 наведені побічні реакції, виявлені:
• у клінічних дослідженнях галоперидолу деканоату;
• у клінічних дослідженнях галоперидолу (в інших лікарських формах) та пов’язані з діючою речовиною;
• у післяреєстраційний період застосування галоперидолу деканоату та галоперидолу.
Частоту побічних реакцій оцінювали у клінічних випробуваннях або епідеміологічних дослідженнях галоперидолу деканоату згідно з такою класифікацією: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100−<1/10); нечасто (≥1/1000−<1/100); рідко (≥1/10 000 − <1/1000); дуже рідко (<1/10 000); частота невідома (неможливо оцінити за доступними даними).
Побічні реакції представлені за системами органів та в порядку зменшення серйозності.

Особливості застосування
підвищення смертності у пацієнтів літнього віку з деменцією. У пацієнтів із психічними розладами, які приймають антипсихотичні засоби, в тому числі галоперидол, зареєстровані поодинокі випадки раптової смерті (див. ПОБІЧНА ДІЯ).
У пацієнтів літнього віку з психозом на фоні деменції, які отримують антипсихотичні препарати, виявлено підвищений ризик смерті. Аналіз 17 плацебо-контрольованих досліджень (модальна тривалість 10 тиж) за участю пацієнтів, що приймали атипові антипсихотичні засоби, свідчить, що ризик смерті у пацієнтів, які отримували лікування, у 1,6−1,7 раза вищий, ніж у пацієнтів, які отримували плацебо. У ході 10-тижневого контрольованого дослідження частота летальних випадків у пацієнтів, які отримували лікування, становила близько 4,5%, а в групі плацебо — близько 2,6%. Хоча причини смерті були різними, більшість летальних випадків являли собою серцево-судинні (наприклад серцева недостатність, раптова смерть) або інфекційні (наприклад пневмонія). Спостережні дослідження дають підстави вважати, що застосування галоперидолу у пацієнтів літнього віку також пов’язано з підвищеною смертністю. Цей зв’язок може бути більш виражений при застосуванні галоперидолу, ніж атипових антипсихотичних препаратів, та найвираженіше виявляється в перші 30 днів після початку лікування і зберігається не менше 6 міс. Якою мірою це залежить від застосовуваного лікарського засобу, а якою — від характеристик пацієнта, ще не з’ясовано.
Галоперидол деканоат не показаний для лікування порушень поведінки на тлі деменції.
Дія на серцево-судинну систему. При застосуванні галоперидолу були зареєстровані поодинокі випадки подовження інтервалу Q–Tс та/або шлуночкової аритмії, крім рідкісних повідомлень про раптову смерть (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ та ПОБІЧНА ДІЯ). Ризик зазначених розладів зростає при застосуванні високих доз препарату, у разі високих концентрацій препарату у плазмі крові, якщо у пацієнта є схильність до таких розладів, а також при в/в введенні.
Галоперидол деканоат не можна вводити в/в.
Рекомендується дотримуватися обережності при застосуванні пацієнтам з брадикардією, захворюваннями серця, подовженням інтервалу Q–Tс в сімейному анамнезі або тяжким зловживанням алкоголем в анамнезі. Обережність також необхідна при лікуванні пацієнтів з потенційно високою концентрацією препарату в плазмі крові (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ: повільні метаболізатори ізоферменту CYP 2D6).
Перед лікуванням галоперидолом рекомендується зробити ЕКГ. Під час лікування слід оцінити необхідність регулярного проведення ЕКГ з метою виявлення подовження інтервалу Q–Tс і шлуночкових аритмій у всіх пацієнтів. Рекомендується знизити дозу при подовженні інтервалу Q–Tс під час лікування. Якщо тривалість Q–Tс перевищує 500 мс, галоперидол слід відмінити.
Порушення електролітного балансу, такі як гіпокаліємія і гіпомагніємія, підвищують ризик розвитку шлуночкових аритмій і повинні бути відкориговані до початку лікування галоперидолом. Тому рекомендується попередній і періодичний контроль концентрації електролітів.
У наглядових дослідженнях, в яких порівнювалася частота інсульту у пацієнтів літнього віку, які отримували будь-який антипсихотичний препарат, і у пацієнтів, які не приймали такі лікарські засоби, виявлено підвищену частоту інсульту в 1-й групі пацієнтів. Ризик виникнення інсульту зростає при застосуванні всіх бутирофенонів, включаючи галоперидол. Механізм підвищення ризику невідомий. Не можна виключити підвищення ризику в інших групах пацієнтів. Галоперидол деканоат слід застосовувати з обережністю пацієнтам з факторами ризику розвитку інсульту.
Злоякісний нейролептичний синдром. Застосування галоперидолу пов’язують з розвитком злоякісного нейролептичного синдрому — рідкісної реакції за типом ідіосинкразії, яка характеризується гіпертермією, генералізованою ригідністю м’язів, вегетативною лабільністю, порушенням свідомості та підвищенням рівня КФК в сироватці крові. Ранньою ознакою цього синдрому часто є гіпертермія. Необхідно негайно перервати лікування антипсихотичними препаратами і, в умовах ретельного спостереження, почати відповідну підтримувальну терапію.
Пізня дискінезія. Пізня дискінезія може виникати у деяких пацієнтів при тривалому застосуванні або відміні лікарського препарату. Синдром головним чином характеризується мимовільними ритмічними рухами язика, обличчя, рота або щелепи. У деяких пацієнтів ці прояви можуть мати постійний характер. Синдром може маскуватися при поновленні курсу терапії, підвищенні дози або переході на інший антипсихотичний препарат. Якщо з’являються ознаки пізньої дискінезії, терапію антипсихотичними препаратами, включаючи галоперидол, слід припинити якомога швидше.
Екстрапірамідні симптоми. При застосуванні антипсихотичних препаратів можуть відмічати екстрапірамідні симптоми, наприклад тремор, ригідність, гіперсалівацію, брадикінезію, акатизію і гостру дистонію.
Застосування галоперидолу пов’язують із розвитком акатизії, яка характеризується суб’єктивно неприємним або тривожним занепокоєнням і потребою весь час бути в русі, часто супроводжується неможливістю сидіти або стояти спокійно. Найчастіше акатизія розвивається протягом перших кількох тижнів лікування. Для пацієнтів з такими симптомами підвищення дози може бути шкідливим.
Гостра дистонія може виникнути протягом перших кількох днів лікування галоперидолом, але також повідомлялося про більш пізній її початок або розвиток після підвищення дози. Симптомами дистонії можуть бути кривошия, лицьова гримаса, спазм жувальних м’язів (тризм), випинання язика та ненормальний рух очей, включаючи окулогірний криз. У пацієнтів чоловічої статі та осіб більш молодого віку ризик розвитку таких реакцій вищий. Розвиток гострої дистонії може потребувати припинення застосування лікарського засобу.
Якщо необхідно, можна призначати антипаркінсонічні препарати антихолінергічної дії, проте їх призначення в звичайній практиці як профілактичного заходу не рекомендується. У разі необхідності проведення супутнього антипаркінсонічного лікування його слід продовжити після відміни препарату Галоперидол деканоат, оскільки виведення антипаркінсонічних засобів відбувається швидше, ніж виведення Галоперидолу деканоату, щоб уникнути розвитку або загострення екстрапірамідних симптомів. При одночасному застосуванні з Галоперидолом деканоатом антихолінергічних препаратів, включаючи антипаркінсонічні засоби, необхідно пам’ятати про можливе підвищення внутрішньоочного тиску.
Напади/судоми. Повідомлялося, що застосування галоперидолу може викликати судоми. Лікування хворих на епілепсію або пацієнтів, з підвищеною схильністю до судомних станів (наприклад синдром відміни при алкоголізмі чи травма головного мозку), потребує обережності.
Порушення з боку печінки і жовчовивідних шляхів. Оскільки метаболізм препарату відбувається у печінці, рекомендуються корекція дози і дотримання запобіжних заходів при лікуванні пацієнтів з печінковою недостатністю.
Порушення з боку ендокринної системи. Тироксин підсилює токсичність галоперидолу. Антипсихотичні препарати у пацієнтів з гіпертиреозом повинні застосовуватися з обережністю і тільки в поєднанні з терапією, спрямованою на досягнення еутиреоїдного стану.
Гормональні ефекти антипсихотичних препаратів включають гіперпролактинемію, яка може викликати галакторею, гінекомастію та оліго- або аменорею.
Дослідження культур тканин показують, що пролактин може стимулювати ріст клітин пухлин молочної залози у людини. Хоча чіткого зв’язку між застосуванням антипсихотичних препаратів і раком молочної залози у людини в клінічних і епідеміологічних дослідженнях не виявлено, рекомендовано дотримуватися обережності при лікуванні пацієнтів з відповідним медичним анамнезом. Пацієнтам з раніше існуючою гіперпролактинемією і пацієнтам з можливими пролактинзалежними пухлинами препарат Галоперидол деканоат необхідно застосовувати з обережністю.
Дуже рідко повідомлялося про випадки гіпоглікемії і синдрому неадекватної секреції антидіуретичного гормону (див. ПОБІЧНА ДІЯ).
Венозна тромбоемболія. При застосуванні антипсихотичних препаратів повідомлялося про випадки виникнення венозної тромбоемболії. Оскільки у пацієнтів, які отримують лікування антипсихотичними засобами, часто відмічають набуті фактори ризику розвитку венозної тромбоемболії, до і під час лікування галоперидолом слід встановити всі можливі фактори ризику розвитку венозної тромбоемболії і вжити профілактичних заходів.
Початок лікування. Пацієнти, яким планують призначити лікування Галоперидолом деканоатом, спочатку повинні приймати пероральний галоперидол, щоб знизити ймовірність непередбачуваної небажаної чутливості до галоперидолу.
Пацієнти з депресією. Не рекомендується застосовувати препарат Галоперидол деканоат як монотерапію пацієнтам з переважанням симптомів депресії. Його можна комбінувати з антидепресантами для лікування станів, які характеризуються поєднанням депресії і психозу.
Повільні метаболізатори ізоферменту CYP 2D6. Галоперидол деканоат слід застосовувати з обережністю пацієнтам з уповільненим метаболізмом цитохрому Р450 (CYP) 2D6 і під час одночасного застосування інгібіторів CYP 3A4.
Допоміжні речовини Галоперидолу деканоату. Галоперидол деканоат, р-н для ін’єкцій, містить 15 мг/мл бензилового спирту, який може спричинити анафілактоїдні реакції.
Галоперидол деканоат, р-н для ін’єкцій, містить кунжутну олію. Кунжутна олія дуже рідко викликала тяжкі алергічні реакції.
Застосування у період вагітності або годування грудьми
Вагітність. Згідно з даними про застосування галоперидолу у вагітних (понад 400 результатів вагітності з відомим результатом) немає підтверджень тератогенної дії або фето-/неонатальної токсичності. Однак існують окремі повідомлення про випадки вроджених вад розвитку на фоні застосування галоперидолу у комбінації з іншими лікарськими засобами під час вагітності. В дослідженнях на тваринах встановлена токсична дія на репродуктивну функцію. Рекомендується уникати застосування Галоперидолу деканоату під час вагітності.
Фертильність. Галоперидол підвищує рівень пролактину. Гіперпролактинемія може пригнічувати синтез гормону, який вивільняє гонадотропін, в гіпоталамусі, що приводить до зниження секреції гонадотропіну. Це може пригнічувати репродуктивну функцію в результаті гальмування синтезу статевих стероїдів в статевих залозах жінок та чоловіків.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або з іншими механізмами. Галоперидол деканоат чинить помірний вплив на здатність керувати автомобілем і виконувати роботи, пов’язані з підвищеним ризиком травматизму. Можуть виникати седація або порушення концентрації уваги, особливо при застосуванні високих доз і на початку лікування. Ці явища можуть посилюватися при вживанні алкоголю. Пацієнтам рекомендується утриматися від керування автомобілем і виконання роботи, пов’язаної з підвищеним ризиком травматизму, у період лікування галоперидолом, доки не буде відома реакція на препарат.
Діти. Парентеральне застосування Галоперидолу деканоату у дітей (до 18 років) протипоказано.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами
дослідження взаємодії проводилися тільки за участю дорослих.
Вплив на серцево-судинну систему. Галоперидолу деканоат протипоказаний у комбінації з лікарськими засобами які подовжують інтервал Q–Tс .
Прикладами таких препаратів є:
• антиаритмічні препарати класу ІА: (дизопірамід, хінідин);
• антиаритмічні препарати класу III (аміодарон, дофетилід, дронедарон, ібутилід, соталол);
• деякі антидепресанти (циталопрам, есциталопрам);
• деякі антибіотики (азитроміцин, кларитроміцин, еритроміцин, левофлоксацин, моксифлоксацин, телітроміцин);
• інші антипсихотичні засоби (похідні фенотіазину, сертиндол, пімозид, зіпразидон);
• деякі протигрибкові засоби (пентамідин);
• деякі протималярійні препарати (галофантрин);
• деякі препарати, які впливають на ШКТ (доласетрон);
• деякі лікарські засоби, що застосовуються при лікуванні раку (тореміфен, вандетаніб);
• деякі інші лікарські засоби (бепредил, метадон).
Цей список не є вичерпним.
Одночасне застосування препаратів, що викликають порушення балансу електролітів, потребує обережності.
Лікарські засоби, які можуть підвищити концентрацію галоперидолу в плазмі крові. Метаболізм галоперидолу здійснюється декількома шляхами (див. ФАРМАКОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ). Основний шлях — глюкуронідація та відновлення до кетонів. Також у метаболізмі бере участь система ферментів цитохрому Р450, особливо CYP 3A4 і меншою мірою CYP 2D6. Пригнічення цих шляхів метаболізму іншим лікарським засобом або зниження активності ізоферменту CYP 2D6 може призвести до підвищення концентрації галоперидолу. Можливий адитивний ефект пригнічення активності CYP 3A4 та зниження активності ізоферменту CYP 2D6. З огляду на обмежену та іноді суперечливу інформацію, потенційне підвищення концентрації галоперидолу в плазмі крові при одночасному прийомі інгібітора ізоферменту CYP 3A4 та/або CYP 2D6 може досягати 20–40%, хоча в деяких випадках зареєстровано підвищення до 100%. Прикладами лікарських засобів, які можуть призвести до підвищення концентрації галоперидолу в плазмі крові (на основі клінічного досвіду або механізмів міжлікарських взаємодій), є:
• інгібітори ізоферменту CYP 3A4: альпразолам, флувоксамін, індинавір, ітраконазол, кетоконазол, нефазодон, позаконазол, сайкінавір, верапаміл, вориконазол;
• інгібітори ізоферменту CYP 2D6: бупропіон, хлорпромазин, дулоксетин, пароксетин, прометазин, сертралін, венлафаксин;
• комбіновані інгібітори ізоферментів CYP 3A4 та CYP 2D6: флуоксетин, ритонавір;
• препарати з невстановленим механізмом дії: буспірон.
Цей список не є вичерпним.
Підвищення концентрації галоперидолу в плазмі крові може підвищити ризик небажаних явищ, у тому числі подовження інтервалу Q–Tc (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). Подовження інтервалу Q–Tc відмічали при застосуванні галоперидолу в комбінації з інгібіторами метаболізму — кетоконазолом (400 мг/добу) і пароксетином (20 мг/добу).
Пацієнтам, які приймають галоперидол у поєднанні з такими лікарськими засобами, рекомендується проводити моніторинг симптомів посилення або подовження фармакологічної дії галоперидолу і при необхідності знизити дозу препарату Галоперидол деканоат.
Лікарські засоби, які можуть знизити концентрацію галоперидолу в плазмі крові. Одночасне застосування галоперидолу із потужними індукторами ізоферменту CYP 3A4 може поступово призвести до зниження концентрації галоперидолу в плазмі крові такою мірою, що може знизитися ефективність галоперидолу. Прикладами таких препаратів є карбамазепін, фенобарбітал, фенітоїн, рифампіцин, звіробій (Hypericum perforatum).
Перелік не є вичерпним.
Індукція ферментів може виникати вже через кілька днів лікування. Максимальна індукція ферментів, як правило, відмічається приблизно через 2 тиж і може зберігатися протягом такого ж часу після припинення терапії лікарським засобом. При одночасному застосуванні індукторів ізоферменту CYP 3A4 рекомендується спостерігати за станом пацієнтом і при необхідності підвищити дозу Галоперидолу деканоату. Після відміни прийому індуктора ізоферменту CYP 3A4 концентрація галоперидолу може поступово зрости, отже, може виникнути необхідність у зниженні дози Галоперидолу деканоату.
Відомо, що вальпроат натрію пригнічує глюкуронізацію, але не впливає на концентрацію галоперидолу в плазмі крові.
Вплив галоперидолу на інші препарати. Галоперидол може посилювати дію засобів, що пригнічують ЦНС, в тому числі алкоголю, снодійних, седативних препаратів і сильнодіючих анальгетиків. Також відзначалося посилення дії на ЦНС при комбінації з метилдопою.
Галоперидол може виявляти антагонізм щодо дії епінефрину (адреналіну) й інших симпатоміметичних лікарських засобів (наприклад стимуляторів, таких як амфетаміни), і призводить до зміни антигіпертензивної дії блокаторів, таких як гуанетидин.
Галоперидол може зменшувати вираженість дії леводопи та інших агоністів дофаміну.
Галоперидол є інгібітором CYP 2D6. Галоперидолу деканоат пригнічує метаболізм трициклічних антидепресантів (наприклад іміпраміну, дезипраміну), тим самим зумовлюючи підвищення їх концентрації в плазмі крові.
Інші форми взаємодії. У рідкісних випадках при одночасному застосуванні літію та галоперидолу спостерігалися такі симптоми: енцефалопатія, екстрапірамідні симптоми, пізня дискінезія, злоякісний нейролептичний синдром, гострий мозковий синдром і кома. Більшість із цих симптомів зворотні. Чи є ці симптоми проявом певної нозологічної форми, не з’ясовано.
Однак рекомендується негайно припинити терапію літієм та галоперидолом деканоатом, якщо виникають такі симптоми.
Повідомлялося про антагонізм галоперидолу стосовно антикоагулянту феніндіону.

Передозування
при парентеральному застосуванні галоперидолу передозування відмічають рідше, ніж при пероральному прийомі препарату. Нижченаведені дані базуються на пероральному застосуванні галоперидолу.
Симптоми. Загалом проявами передозування галоперидолу є розвиток його відомих фармакологічних ефектів і побічних реакцій у більш вираженій формі. Найбільш вираженими з яких будуть тяжкі екстрапірамідні симптоми, артеріальна гіпотензія і седативний ефект. Екстрапірамідні реакції виявляються у вигляді м’язової ригідності і загального або локалізованого тремору. Частіше може виникати АГ замість артеріальної гіпотензії.
У виняткових випадках можливий розвиток коматозного стану з пригніченням дихання та артеріальною гіпотензією, яка може бути досить тяжкою, з розвитком шокоподібного стану.
Слід враховувати ризик розвитку шлуночкової аритмії, можливо пов’язаної з подовженням інтервалу Q–Tс.
Лікування. Специфічного антидоту не існує. Лікування повинно бути симптоматичним.
Діаліз не рекомендується при лікуванні передозування, оскільки він виводить лише дуже малу кількість галоперидолу (див. Фармакокінетика).
Прохідність дихальних шляхів хворого у комі забезпечують за допомогою орофарингеального або ендотрахеального зонда, при пригніченні дихання може потребуватися штучна вентиляція легень.
Рекомендується моніторинг життєво важливих функцій і ЕКГ до повної їх нормалізації. Для лікування тяжких аритмій рекомендується застосовувати відповідні антиаритмічні заходи.
При зниженому АТ і недостатності кровообігу необхідні в/в введення достатньої кількості рідини, плазми або концентрованого альбуміну, а також застосування вазопресорних засобів — допаміну або норадреналіну. Не слід застосовувати адреналін, тому що в результаті взаємодії з галоперидолом він може спричинити екстремальну гіпотензію.
При тяжких екстрапірамідних розладах рекомендується використовувати антипаркінсонічні засоби, дія яких триває протягом кількох тижнів. Антипаркінсонічні засоби слід відміняти дуже обережно, оскільки можлива повторна поява екстрапірамідних симптомів.